Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


‹‹   Попередня     Головна     Наступна





Василь НІМЧУК

МОВОЗНАВСТВО НА УКРАЇНІ в XIV—XVII ст.



КИЇВ
НАУКОВА ДУМКА
1985





ЗМІСТ



ВСТУП



ДЖЕРЕЛА СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ ГРАМАТИЧНИХ ТРАДИЦІЙ (XI — XIII ст.)

«Сказаніє» чорноризця Храбра



ГРАМАТИЧНІ ТРАКТАТИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У XIV-XVI ст.

Трактат «О осмихъ частехъ слова»

«Сказаніє изьявленно ω писмене(х)...» Костянтина Костенецького (Граматика)



ГРАМАТИЧНА ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА НА УКРАЇНІ В XVI — XVII ст.

Мовознавчі трактати Максима Грека

Філологічні видання Івана Федорова

«Грамматіка доброглаголиваго еллино-словенскаго языка»

«Грамматіка словенска» Л. Зизанія

«Грамматіки славенския правилноє синтаґма» М. Смотрицького     (2)

«Грамматіки, или писменница языка словенскаго»

«Граматыка словенская» І. Ужевича



ВИСНОВКИ


СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ





ПРИМІТКА. До електронної публікації на http://litopys.kiev.ua З технічних причин старослов’янські букви, відсутні в стандартній розкладці, передаються так: Ђ — ять, Ж — юс великий, А — юс малий, ω — омега, ıє — єсть йотоване, ıа — я.










Василь НІМЧУК. Мовознавство на Україні в XIV—XVII ст.. — Київ: «Наукова думка», 1985.

Монографія присвячена історіографії вітчизняної лінгвістики. В ній досліджуються граматичні праці, поширені на Україні у XIV — XVII ст., показана плідна взаємодія української й російської культур, значення граматичних праць XIV — XVII ст. в розвитку лінгвістичної теорії, кодифікації церковнослов’янської, староукраїнської і староросійської літературних мов, в історії вітчизняної освіти, з’ясовується їх роль у розвитку мовознавства зарубіжних народів.

Для філологів-дослідників, істориків науки та освіти, викладачів, аспірантів, студентів та вчителів.




Василий Васильєвич НИМЧУК. Языкознание на Украине в XIV — XVII вв. — Киев: «Наукова думка», 1985.

Монография посвящена историографии отечественной лингвистики. В ней исследуются грамматические труды, распространенные на Украине в XIV — XVII вв., показано плодотворное взаимодействие украинской и русской культур, значение грамматических работ XIV — XVII вв. в развитии лингвистической теории, кодификации церковнославянского, староукраинского и старорусского литературных языков, в истории отечественного просвещения, объясняется их роль в развитии языкознания зарубежных народов.

Для филологов-исследователей, историков науки и просвещения, преподавателей, аспирантов, студентов и учителей.








Див. також:

Східнослов’янські граматики XVI-XVII ст. (збірка статей, Київ, 1982).


Іван Федорович. Буквар (Львів, 1574).

Іван Федорович. Азбука (Острог, 1578).

Лаврентій Зизаній. Граматика словенська. (Вільно, 1596).

Лаврентій Зизаній. Лексис. (Вільно, 1596).

Мелетій Смотрицький. Грамматіки славенския правилноє синтаґма (Єв’є, 1619).

Памво Беринда. Лексикон словенороський (Київ, 1627).

Іван Ужевич. Граматика слов’янська (Париж, 1643).


Ярослав Ісаєвич. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів, 2002.










© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua)
16.III.2003







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.